Коли серце бачить більше, ніж очі

Інколи серце бачить те, що очам не видно. Така історія кохання була і в родині Пасічних Тетяни Федорівни та Івана Степановича майже 60 років живуть пліч-о-пліч.

Вона – корінна полтавчанка він – з Полтавського району. Познайомились коли навчалися в Мʼясному промисловому технікумі, дуже активні: він займався спортом, особливу увагу приділяв гімнастиці, вона – активістка, спортсменка, співала у хорі.

Вони знали одне одного, але чомусь не насмілювалися підійти. Одного разу їх запросили до спільних друзів на день народження в гуртожитку, і тут між ними промайнула іскра.

Ми гуляли, ходили в кіно і одного разу Іван мене проводив додому, поцілувавши сказав: “Ти будеш моєю дружиною”.

Але коли ми закінчили навчатися я думала, що наші шляхи розійдуться. На останній зустрічі я йому подарувала маленьку лялечку(пупсика) це був його талісман і оберіг.

Я пообіцяла: “Якщо ти повернешся з ним тоді я вийду за тебе”.

Йшли роки, коли він був в морі на службі, то писав мені листи і завжди говорив про наш талісман.

Повернувшись він відразу приїхав до мене і зробив пропозицію руки і серця і звичайно ж привіз мою лялечку, яку так оберігав, навіть коли йому робили операцію він тримав її в руці.

На сьогодні сім’я Пасічних має двох донечок, трьох онуків та трьох правнуків.

Життя нам давало різні випробування ми змогли їх пронести достойно. Як говорила моя мама: “Шлюб повинен бути один раз і на все життя”.

Тож цінуйте одне одного і несіть той сімейний вогник з гідністю через роки сімейного життя.

Приємно, що навіть в такі непрості часи люди діляться своїми історіями кохання для підтримки одне одного.

Карітас – це любов